Якщо ви ще не читали творів видатного британського фантаста Крістофера Пріста, після цьогорічного «Єврокону» у вас неодмінно мало би виникнути бажання з ними ознайомитися. На відміну від багатьох вітчизняних «зірок», Пріст тримається дуже просто, на всі запитання відповідає щиро і безпосередньо – наприклад, абсолютно спокійно зізнається, що не читав жодного українського автора, тому не має ніякого уявлення про українську літературу, а на закономірне запитання до письменника-фантаста про наше майбутнє відповідає фразою з трьох слів: «Ми всі помремо»…
Повна відсутність пафосу та якесь напівдитяче, яскраве і глибоке сприйняття світу роблять Крістофера Пріста напрочуд цікавим співрозмовником. Як же можна було проґавити таку рідкісну здатність поспілкуватися наживо з живим класиком?
– Ви народилися у графстві Чешир. Перша асоціація українського читача – Чеширський кіт. А чи читали Ви в дитинстві Керролла?
– Я справді обожнював у дитинстві Льюїса Керролла! І навіть мав справжнього чеширського кота – щоправда, він ніколи не усміхався. Я брав його отак за щоки: «Усміхайся!».
– А творами яких ще англійських письменників зачитувалися в дитинстві?
– Моє дитинство припало на воєнні та повоєнні часи, коли з книжками було сутужно. Використання паперу суворо квотувалося, тому читав усе, що траплялося. Усіх авторів уже не пригадаю – їх було достатньо багато, не всі однаково добрі, але цілком годящі, тим більше кращого не можна було знайти на той момент…Сильне враження на мене справили книжки Еніт Блайтон, які тоді саме виходили одна за одною.
– Отже, Ви читали багато різножанрової літератури – чому ж саме фантастика Вас так привабила?
– У дитинстві я нею взагалі не цікавився. Я любив читати про битви і пригоди… А фантастику відкрив для себе аж у 19 років – це була «Війна світів» Герберта Веллса. Потім був британець Джон Віндем, американець Шеклі…
– Ви деякий час працювали журналістом – заради грошей чи заради життєвого досвіду?
– Насправді це була моя робота. Але мене звідти потурили, коли я захопився письменницькою працею. Довелося вчитися заробляти собі на життя літературою, а не журналістикою…
– Якщо письменник-фантаст пише не англійською, то його творчість практично не доходить до англомовного читача. Чи не здається Вам, що таким чином англомовні читачі опиняються у такій собі культурній ізоляції?
– Цікаве запитання! Я вивчав цю проблему з усіх боків і можу заявити, що вона набагато ширша, ніж видається на перший погляд. Вона не лише торкається таких країн, як Україна, Німеччина чи Франція, а й існує в англомовному світі. Якщо талановитий письменник живе, скажімо, в Австралії чи Новій Зеландії, йому дуже важко видатися у Британії чи США. Вся справа в американцях! Вони мають багату і сильну країну, і якщо їхня публіка скаже: «Нам це не подобається», то це кінець. Наші вороги – саме американці. Багато років навіть мене не видавали в Америці.
– Чи вважаєте Ви, що англійська – це мова, якою мусять володіти всі? І відповідно що якщо автор хоче мати світову читацьку аудиторію, то має писати саме англійською? Чи вважаєте, що слід усе-таки писати всіма мовами і покладатися на перекладачів?
– Ви ставите гарні і важкі запитання… Така тенденція справді є. Якщо взяти, наприклад, Нідерланди, то люди там дуже освічені і охоче витрачають гроші на придбання книжок, але носіїв нідерландської мови всього два мільйони, тому дуже мало книжок пишеться і видається саме цією мовою…
Англійська мова завойовує світ, її роль у світі зростає, і будь-якій іншій мові доводиться скрутно…Мені дуже пощастило народитися носієм англійської. Це полегшило мій літературний шлях.
– Для чого потрібен «Єврокон», на Вашу думку?
– «Єврокон» – чудова річ! Італійці і шведи значною мірою відповідальні за те, що тут відбувається. І я гадаю, що це ще один крок до євроінтеграції України – ви європейська країна, і я гадаю, що врешті-решт ця інтеграція відбудеться. Це лише питання часу.
– Чи відчуваєте Ви потребу у спілкуванні з колегами та читачами?
– Колись письменник писав книгу і не бачив, як її читають. Але поява Інтернету дозволила письменникові спілкуватися з читачами з усього світу.
– Часто письменники дуже погано сприймають екранізацію власних творів. А як із цим у Вас?
– Маєте на увазі «Престиж»? Мені подобається!
– А якщо йдеться про перспективи екранізації інших Ваших творів?
– Тут уже нехай буде, що буде – я не можу контролювати цей процес. Я просто пишу книжку, не замислюючись, що з цього буде (тим більше не переймаючись можливою екранізацією), бо це дуже сповільнює роботу.
– Уже років 20 ми чуємо, що наукова фантастика вийшла з моди. Які Ви бачите перспективи її розвитку?
– Я гадаю, що вона не просто не вийшла з моди, а найкращі книжки в цьому жанрі ще навіть не написано!
– Чим ви пояснити популярність фантастики?
– Я б не сказав, що фантастика аж дуже популярна – адже є люди, які нічого не знають і знати не хочуть про цей жанр. Але фантастика – це мова фантазії, універсальна, зрозуміла всім… А ще фантастику не може контролювати влада.
– А за рахунок чого досягти успіху особисто Ви? Що саме у Ваших книгах привабило читачів?
– В чому секрет популярності – не знаю, але можу сказати, що іноді успіх приходить із часом. Китайці кажуть, що найкраща помста – прожити найдовше. Моя перша книжка, «Світ навиворіт», відразу після виходу популярності не здобула, але нині вона дуже популярна. Просто за час, що минув з моменту її першого виходу, її прочитало достатньо багато людей.
– Часто читати науково-фантастичні твори просто смішно – особливо коли астронавти у космічних кораблях користуються логарифмічними лінійками. А Ви могли передбачити існування саме такого світу, як наш, коли починали писати?
– На мою думку, абсолютно неможливо передбачити те, як розвиватиметься техніка. На історію впливає дуже багато подій – наприклад, коли з’явилися перші креслення літаків, ніхто й не припускав, що це може злетіти. І навіть уже коли було радіо, ніхто не міг передбачити появи мобільного телефону. Проте і літаки, і мобільні телефони існують, і вони змінили світ.
Коли лазер тільки з’явився, багато фантастів озброїли своїх персонажів лазерною зброєю. Але справжню революцію лазер зробив не у військовій справі, а у зовсім інших галузях. Він абсолютно змінив хірургію ока та індустрію розваг – адже він використовується при запису DVD-дисків. Цього ми не могли передбачити!
– Генрі Лайон Олді говорить, що кінець світу уже відбувся, просто ми не звернули на це уваги – старий світ закінчився з появою Інтернету та цифрових технологій. Чи не сумуєте Ви за світом, якого більше нема, – того, в якому Ви народилися?
– Так, але ми досі слухаємо Бетховена, милуємось полотнами Рембрандта, зачитуємося Шекспіром… Гадаю, це залишиться назавжди. І це дуже важливо.
Звичайно, ностальгію я відчуваю, але це не означає, що я хотів би повернутися в ті часи. Світ стає зручнішим, як переліт із Лондона до Києва, який тепер триває дві з половиною години. Але іноді мені бракує деяких людей, яких більше нема поруч, і хочеться знову відвідати деякі місця, яких уже не існує… А загалом те, що відбувається зараз, мені дуже подобається – я радий, що живу саме тепер. Хоча було би краще, якби я був трішки молодшим!
Спілкувалася Атанайя Та