Це інтерв’ю відбулось спонтанно – Віце-прем’єр-міністр України Олександр Сич дуже поспішав на засідання Міжвідомчої комісії, яка опікується книговиданням, але ризикувало затягнутись на довго…
Якщо настане той час, коли кожен урядовець зможе розповісти, які книги він зараз читає і сходу дати поради, що вам почитати, ми з вами будемо жити геть в іншій країні…
Я дуже люблю читати, ще із самого дитинства. Тоді, в принципі, інших засобів комунікації не було. Хіба що один телевізор на село. Осінніми чи зимовими вечорами, коли мама забирала кирзові чоботи, щоб я їх не зносив, нічого іншого не залишалось, як читати. В нашій бібліотеці я з’являвся мало не щодня. Так вже набрид бібліотекарці, що вона змушувала мене переповідати прочитане і лише після цього видавала нову книжку.
Є певні книги, які я б рекомендував читати системно, повертатись до них час від часу. Оригінальним не хочу здатися, бо розповідаю від щирого переконання. Перша книга − це Біблія. Чим дорослішим ти стаєш, тим більше знаходиш глибинної біблійської мудрості, нових граней змісту. Тим більше, що українці − християнська нація. Кожному з нас треба розуміти, на яких основах будується світогляд Біблії.
Друга книга − «Кобзар» Тараса Шевченка. Вирішив цього року, з уваги на святкування 200-річчя з дня його народження, перечитати весь «Кобзар». Зараз збірка сприймається абсолютно інакше, не так, як, скажімо, в школі чи інституті. Читати Шевченка з примітками дуже пізнавально. Але головною залишається сила його поетичного слова, від якої інколи стає моторошно. Настільки вона пронизує та вражає. Шевченко був дуже освіченою людиною. Всі його твори (історичні) базувалися на доступних на той час історичних працях. Навіть жорстокість Шевченка у зображенні тих чи інших подій зараз сприймається інакше. Ти розумієш, що життя таким і є насправді. Я як історик особливо ціную Шевченка. Абсолютно щиро вважаю, що саме його творчість стала поштовхом до утворення модерної української нації. Шевченко повертав народові його пам’ять. Ідентичність будь-якої нації формується на мові, території, культурі, а також на спільному переживанні славного минулого. Шевченко те славне минуле українському народові повернув.
Варто регулярно перечитувати історію − фундаментальні, знакові праці. Вони підштовхують до аналізу місця нашої країни в світі, до пошуків відповіді на питанні: де ми схибили у розвитку центрального магістрального шляху історії, чому опинились не там, де повинні були б бути? Так, ми відстали в економічному розвитку, в рівні життя, але, відставши, не втратили багатьох рис і якостей, яких вже немає в країнах Європи.
Мені більш близький державницький принцип викладання історії. Тому пораджу читати Наталю Полонську-Василенко, Дмитра Дорошенка. Трохи з меншим захопленням я читаю Миколу Грушевського, але він добрий тим, що робив дуже детальний виклад. Про минуле треба читати для того, щоб ставало зрозуміло, як моделювати майбутнє.
Моє покоління вчило історію, яка була абсолютно відрізана від світового контексту. Світова історія − це щось окреме, а історія УРСР − щось геть інше. Ми насправді не розуміли місця нашої країни в світі. Зараз я відкрив для себе кілька цікавих книжок, які допомагають надолужити ті втрачені знання. Одна з них − «Винайдення Східної Європи» Ларрі Вульфа. В цій книзі автор досліджує епоху Просвітництва, відгуки тогочасних мандрівників, політиків, письменників про територію сучасної Східної Європи, ними ще не звідану, оповиту легендами, міфами. Цікавою є книга американського історика Тимоті Снайдера «Перетворення націй: Польща, Україна, Литва, Білорусь». Вона теж дає розуміння того, де є Україна в європейському просторі.
Для мене становлення української нації, збереження її історії, традицій є найголовнішим. Цей аспект теж відбивається на моїх читацьких смаках. Зараз читаю книгу Олександра Зайцева «Український інтегральний націоналізм», в якій дуже цікаво подано аспект становлення українського націоналізму в контексті загальноєвропейському. Донцов, ОУН, «Фронт національної єдності» − тому, хто цікавиться темою, книгу варто почитати.
Після ліквідації соціалістичного табору дослідження націоналізму в багатьох країнах дуже зросли. На мапі з’явилось десь 15 нових держав, більшість з яких будували свою основу саме на ідеї національної ідентичності. Тому, як би Західна Європа після Другої світової війни не дистанціювалась від націоналізму, вона мусила його прийняти, але вже в новому вигляді. З цього, власне, розпочався феномен ренесансу націоналізму в сучасній Європі. Наостанок назву ще кілька сучасних українських письменників, твори яких мені дуже сподобались. Це Роман Шпорлюк «Формування нації», Юрій Щербак «Час смертохристів».
Розпитувала Олександра Зайцева