Автор «Чонкіна» розповів Forbes про сутність війни на Донбасі, причини розпаду СРСР і можливий розпад як України, так і Росії
Володимир Войнович – одна з найвидніших постатей у когорті радянських письменників-дисидентів. З кінця 1960-х його книги ходили в самвидаві і друкувалися за кордоном, у 1970-ті Войновича перестали публікувати на батьківщині і почали переслідувати. У 1980-му його було вислано з Союзу і позбавлено радянського громадянства, але еміграція виявилася відносно недовгою – письменник повернувся в 1990-му, ще до розпаду СРСР.
Войнович частий гість в Україні, багато в чому рідній для себе країні – його юність минула в Запоріжжі та Керчі. Цього разу 81-річний письменник приїхав до Києва на презентацію українського перекладу своєї найзнаменитішої книги, роману-анекдоту «Життя і незвичайні пригоди солдата Івана Чонкіна», а також в якості почесного гостя Київського книжкового ярмарку. Forbes поспілкувався із Володимиром Миколайовичем напередодні цих подій.
– Ви в Україні вже не вперше. Зараз, мабуть, приїхали з особливими почуттями?
– Звичайно. Я буквально живу українськими подіями, уважно стежу за тим, що відбувається, дивлюсь і російське телебачення, і українське – «Еспресо», «Громадське».
– Багато росіян вважають, що на українському ТБ ведеться така ж пропаганда, як на російському.
– Так, мені теж кажуть, мовляв, усі однаково брешуть, але я відповідаю, що неоднаково. Наприклад, на програмі у Савіка Шустера завжди є зіткнення думок, а на російському ТБ його немає, з українського питання там суцільна однодумність. Причому по різних передачах ходять одні й ті самі люди – Проханов, Жириновський, Железняк, ну і всі інші, дрібніші. Вони стають один перед одним і брешуть один одному в живі очі.
– Для багатьох радянських людей розпад Союзу став невиліковною травмою. Чим він виявився для вас?
– Я був антисовєтчиком, і для мене ніякої трагедії не сталося. Якби відбувалися якісь глибокі демократичні зміни і всі республіки погодились би залишитися в складі Союзу, я був би не проти. Але розпад був неминучим, і хоча у нас кажуть, що в усьому винен Горбачов, Єльцин або Гайдар, усе це неправда. Винні всі правителі, починаючи зі Сталіна, а прискорив крах режиму Брежнєв – стагнація і гонка озброєнь дарма не минули. Горбачов саме намагався врятувати СРСР, але рятувати вже не було чого.
– Зараз говорять про подальший неминучий розпад Росії. У вас є подібне відчуття?
– Так, я кілька разів про це говорив і писав. Якщо Росія ще глибше втрутиться в донбаський конфлікт, якщо буде справжня війна – а вона вже справжня і є – то ні Україна, ні Росія не витримають, розпадуться обидві держави.
– Чи не виникає у вас думки, що потрібно знову їхати?
– У мене такого відчуття немає, і в 1980-му я ж виїжджав не добровільно. Та й куди мені тепер? Років десять тому одна моя знайома бабця – вона була тоді в моєму нинішньому віці – дуже хотіла виїхати до Ізраїлю. Я їй кажу: а навіщо? Вона у відповідь: боюся фашизму. Я їй чемно так: не хвилюйтеся, ви до нього не доживете. Хоча я от зараз маю шанс дожити. Можна навіть сказати, вже дожив.
– Ви говорили, що «хоча СРСР розпався, радянська людина буде жити довго». Може, все набагато гірше? Може, це не радянська людина, а взагалі росіянин?
– Я гадаю, що радянська людина різнонаціональна, і серед українців теж є чимало радянських людей. Я трохи відійду від вашого запитання і ось що скажу: зараз відбувається запізніла громадянська війна. Те, що Радянський Союз розпався мирно, було дивно і навіть протиприродно – така імперія, і розвалилася без особливих струсів.
Те, що відбувається зараз на Донбасі – це радянсько-комуністичний реванш. Ті, хто хоче Новоросію, по суті хоче радянську владу, їх підтримують усі, хто тужить за СРСР. А Україна якраз намагається відійти від радянського світогляду. І те, що пам’ятники Леніну скидають, це дуже правильно. Кажуть, вандалізм, а я вважаю, що вандалізмом було скрізь цих бовванів понаставляти.
– У вас є пояснення тому, як сотня мільйонів людей у Росії могла стати жертвою нинішньої настільки грубої пропаганди?
– Це дивовижний феномен. До речі, до радянської пропаганди радянські люди ставилися досить критично, хоч скільки Америку лаяли, молодь мріяла про джинси і кока-колу. Зараз ненависть до Америки повальна. Я думаю, ось іще чому: після того як розвалився Радянський Союз, телебачення якийсь час говорило правду, і люди звикли йому вірити. Можливо, спрацювала інерційна довірливість.
– Володимире Миколайовичу, а ви Путіна бачили?
– Він мені вручав державну премію, це були перші дні його правління. Мій друг, відомий критик Бенедикт Сарнов, говорив: ось, Єльцин – молодець, правильний вибір зробив, і збирався голосувати за Путіна. Я йому сказав: ні в якому разі цього не роби, тільки через мій труп.
Путін взагалі розумна людина, але не мудра. Він спирається на найбільш безмозку частину населення. Кажуть, хоче увійти в історію, але тепер він уже туди не увійде ні з чим хорошим. Досі він був дивовижно везучий, йому все вдавалося. Коли він прийшов до влади, ціна бареля нафти була $7, а стала $150, полилися нафтодолари, можна було і красти, і трошки народу залишати, і Олімпіаду провели, і Крим взяли без опору. А ось Донбас – це вже пастка.
– Чи може бути в нинішньої війни на сході України герой, схожий на Чонкіна?
– Я слухав російських десантників, яких українці взяли в полон, це справжні Чонкіни. Їх погнали – вони пішли.
– Чи сподобалися вам екранізації «Чонкіна» Іржі Менцеля та Олексія Кірющенка?
– Знаєте, автор ніколи не буває повністю задоволеним. Іржі Менцель видатний режисер, але він трошки спростив і образ, і всю історію. А в серіалі Кірющенка забагато відсебеньок.
– В одному з попередніх інтерв’ю ви говорили про своє неприйняття Степана Бандери. У багатьох українців зараз ставлення до нього змінилося на краще. Чи змінилося воно у вас?
– У мене залишилися сумніви: все-таки Бандера співпрацював з фашистами. Крім того, я недостатньо знайомий з його біографією. От є, наприклад, така суперечлива фігура, як генерал Власов. Звичайно, можна було ненавидіти сталінський режим, але йти на службу до гітлерівського? Ну і прояви жорстокості в будь-якій, навіть найсправедливішій боротьбі я схвалити не можу.
– Зараз здається, що сформована ситуація віщує найпохмуріші перспективи для України, Росії і світу в цілому. Чи є загроза третьої світової війни?
– Загроза є. Сірник поднесено до порохової бочки. Або, як я казав, олімпійський смолоскип встановили на порохову бочку.
– Ви згодні, що якщо світ не прийде на допомогу Україні, вона може перестати існувати?
– Це так, але, як я вже сказав, у разі повномасштабної війни з Україною Росія теж розпадеться. Причому на більш дрібні шматки, ніж Україна.
– Що може зупинити Путіна?
– На його здоровий глузд уже розраховувати не можна. Тільки на страх.