З ПЕРШИХ ВУСТ
Польща стала почесним гостем 20-го Форуму видавців. До Львова з’їхалося чимало відомих польських письменників та діячів культури. Хтось у Львові був уже не вперше, хтось тільки відкрив для себе культурну столицю України. Одним таким шанованим польським гостем став популярний фантаст Анджей Піліп’юк, який, до речі, має українське коріння і зовсім не приховує його. Певно, саме тому його тягне на Батьківщину його предків, саме тому він прагне видавати свої книги українською. Перед Форумом ми поговорили з паном Анджеєм про його дебютну українську книгу, а от тепер, у «післяфорум’ї» він залюбки поділився із нами своїми враженнями про Львів, свою презентацію, українських читачів, про спільне і відмінне на українському та польському книжкових ринках.
Я їхав на 20-й Форум видавців до Львова – потрійно збуджений від цікавості. Ну, по-перше, не приховую, що мене дуже цікавила прем’єра моєї першої книги – «Хроніки Якуба Вендровича», яка вийшла в Україні у видавництві «Зелений Пес», що для мене особливо важливо, – мовою моїх предків. По-друге, маючи досвід тільки польських книжкових форумів, я цікавився, як це організовують закордоном. По-третє, мене цікавило, як же виглядають книги з поліграфічної точки зору, надруковані саме в Україні.
Львів привітав мене проливним дощем. Так, ніби сама матінка природа оплакувала реакції українських читачів на мої «творіння». На щастя, швидко розпогодилось, і всі мої побоювання розвіяло вітром.
Перша відмінність, яка мені кинулася в очі, це те, що в Україні подія називається «Форум видавців», а в нас і далі на Захід – «книжковий ярмарок». Дуже подібні події, але назви – різні, ставлячи наголос на інші аспекти. Львівський форум видавців з організаційної сторони нагадав мені Книжковий ярмарок у Варшаві, які колись організовували у коридорах Палацу культури і науки (колись ім. тов. Сталіна…). Масивна будівля, але всередині трішки тісно, трішки душно, приміщення, яке не в стані вмістити величезної кількості зацікавлених літературою відвідувачів. Нагадувало це все справжнісінький базар на Близькому Сході. І тепер, вже при самому вході, мені впало в око, що стенди видавництв були переважно тої самої величини. У нас є дещо більша кількість багатих видавництв, які на подібних подіях займають площу у декілька десятків квадратних метрів, заповнену полицями з книжковими пропозиціями.
У Львові хоч і був розмах трішки скромніший, проте з іншого боку Вам вдалося зберегти справді читацький дух. Наприклад, менш помітними були реклами, від переситу яких особливо на літературних заходах у Польщі просто нудить… На щастя, не помітив у Вас і торгових яток з народними сувенірами китайського виробництва. А в нас до таких «етно» вже масово долучають і дешеві брязкальця-біжутерії, і усілякого виду популярні іграшки та багато іншого непотребу. Проте, я помітив у Вас немало дрібних фірм, які пропонували послуги з друку карт і книг, виданих малобюджетним тиражем або коштом низького рівня оправи обкладинок. Мені це дослівно болюче нагадало ситуацію з нашими видавництвами у 90-х.
З героєм своїх книг – Якубом Вендровичем на автографсесії
.
Здивувала і відсутність на Форумі групи реконструкторів (Анджей двічі виступав меценатом фестивалів «живої історії» у Львові, зокрема в Палаці Потоцьких – прим. пер.), які би вживу відтворювали історичні процеси розвитку книги, від ручного написання на корі чи пергаменті до вимочування паперу і створення відбитків. Помітив я і трішки іншу специфіку ринку. Так в Польщі, а особливо у Кракові, багато стендів провадять церковні та монаші видавництва, наукові інститути і школи, а також громадські і релігійні організації. Присутність священика чи монаха або монахині, які підписують чергам своїх читачів книги, для нас є чимось нормальним. А у Львові я зустрів лишень потрішки з усіх, так, ніби такого типу видавництва були представлені для формальності. Можливо це пов’язано з історичними подіями минулого століття. У нас, саме католицькі видавництва, які до війни були просто потужними, втримали тоді у зруйнованому суспільстві повагу до літератури, традиції та зокрема власної історії, з якою навіть «комуні» не вдалося дати раду. Звісно це не варто порівнювати з тим, що пережили українці в радянські часи та 90-і роки. Тому, навіть ті декілька церковних видавництв, які у Вас самостійно діють та видають власних авторів, вже гідні поваги. Натомість, у нас тепер «завдяки» щораз більшої кількості польських представництв західних концернів-гігантів, як то на часи глобалізації пристало, видається маса «глобальної» літератури. На львівському форумі здивувала мене відсутність стендів із коміксами, яких я навмисно вишукував. Можливо в Польщі, на відміну від Бельгії чи Японії це не є вирішальним сектором продажу літератури, проте він є досить важливим. Зокрема, якщо взяти до уваги, що комікс може слугувати дуже добрим місточком до вміння читати для більшості осіб, які добровільно ніколи не заглянуть у книжку чи газету.
Пригадуючи мої відвідини львівських книгарень у 2008 році, тепер я був позитивно вражений, побачивши вибір різного жанру книжок, який значно виріс з того часу. Особливо потішили пропозиції для дітей від вітчизняних авторів. Тут Україна спокійно догнала Польщу, бо в нас більшість дитячої літератури – то загальновідомі переклади. Також, тепер, коли тримав на Форумі у руках багато сучасних українських книжок (запакований ними вщент багаж, ледве довіз додому) відповідають усім західноєвропейським параметрам: чіткий друк, насиченість кольорів, якісний папір. А оправи залишилися, в дусі старих традицій – тверді, солідно зроблені (в нас це вже рідкість). Здається мені, що, не зважаючи на увесь понадконкуренційний кількісний тиск з боку масової російської продукції, україномовному видавцю вдається виходити на більш якісний рівень.
Я був просто в захваті від формату презентації книги «Жлобологія» – двоє гопніків за гратами у клітці просто на подвір’ї Палацу Потоцьких. Така мрія на яву, щоб їх усіх переловили! Шкода, що в Польщі до такої ідеї не додумались! Тому, Антіну Мухарському за це від мене – велика подяка! Я хоч і розумів їх суржик п’яте через десяте, проте сміявся аж до сліз. Добре, що хоч під час форуму, бодай у такому перформансі є можливість побачити суспільну справедливість. Презентація моїх «Хронік…» також вийшла дуже симпатичною. Велику роботу тут відгарував мій перекладач та представник – Максим Бондаренко. Також, свій великий вклад зробили гарно зіграна молода команда «Зеленого Пса» на чолі з моїми українськими видавцями Братами Капрановими (яких я і на далі не можу розрізнити). Потішило і місцеве втілення Якуба Вендровича. Під час перебування на Форумі мене приємно здивував факт, що мене впізнавали, коли я просто блукав собі коридорами Палацу мистецтв. При чому, читачі цитували мої твори в оригіналі. Водночас ніхто не засоціював знайомство з оповіданнями, які свого часу потрапили в російськомовні антології. Подібно і на мою презентацію до книгарні «Є» прийшло чимало людей, які вже раніше в оригіналі читали мою прозу. Беручи до уваги, що це був мій авторський дебют в Україні, вважаю такий результат дуже добрим.
З Братами Капрановими
Свідомий того, що я перебуваю зараз лишень на початку моєї нової дороги. Але перший крок на українському видавничому ринку вже зроблено. Тепер, у планах, послідовне видання більшості з моїх 27 книг, що вже широко відомі у Польщі (загальний проданий тираж понад 600 000 – прим. пер.). Думаю, що, окрім чорного гумору і «сільської фантастики», також знайдуть в Україні своїх читачів і мої серйозні та романтичні твори. Тому я з оптимізмом дивлюсь у майбутнє!
Ваш Анджей Піліп’юк